Брусилівська селищна об’єднана територіальна громада
Брусилівський район, Житомирська область

Наш вічний біль і наша вічна Пам’ять…

      Минає 76-ий рік із тієї кривавої неділі 22 червня 1941 року, коли від чорного диму та вибухів бомб і снарядів умирав світанок – разом із тисячами, мільйонами доль, нездійснених мрій, спалених надій… Для того, щоб ми, нині сущі, змогли усвідомити бодай дещицю того, яке це безглуздя, яка це вселенська трагедія і несправедливість, - війна – погляньмо:  який прекрасний довкола нас світ! І сьогодні теж на календарі 22 червня,- тепле, барвисте, сонячне…Довкруж, -  розмаїте царство природи. Саме в цей час  людина якнайміцніше відчуває свою єдність із землею, почувається на ній творцем, зодчим, хліборобом, -  і це триває здавна;  як писав наш письменник-земляк О.Опанасюк, «ще з сивих віків переплелося життя колосу і людини». І от саме в таку пору, коли на випещеній сонцем землі вже викидає колосся жито, коли світ наповнюється ароматом квітів, стиглих ягід та різнотрав’я, а в гаях не вмовкають  пташині трелі, – раптом чорною хижою потворою уповзає у цей світ війна, щоб « укоротити життя і колосу, і людині…». Її «моровий вир» поглинає все і всіх на своєму шляху, на оминає жодного міста, жодного села… Такого кривавого бенкету смерті ще не бачила земля!

         Ніхто й ніколи не зможе назвати точну кількість жертв Другої світової війни. Адже скільки людей пропали безвісти, скількох не знайдено після бою, закатовано й закопано в невідомих місцях…А ось цей приклад звірств німецьких окупантів у одному маленькому поліському селі Копищі, описаний О.Є. Опанасюком, підтверджує: ми зазнали більше десятка мільйонів втрат людських життів! Холоне серце від жахливої «статистики»: «Було спалено живцем 1347 дітей від 1 до 12 років: і грудних, і тих, що ходили до лавки за цукерками. Скільки розстріляно на вигоні, потоплено в Уборті і криницях? Ще 351!». Після того, як німці пішли із села,  стали підходити люди: «хто із лісу, хто з сусіднього вцілілого села. Шукали рідних, хоронили. Хоронить треба було майже три тисячі покійників… Найвище місце в селі називають Кіндратовою горою. Тут найбільша братська могила, тут стоїть пам’ятник, на ньому цифри 2887. Вічна печаль вартує біля могил, біля місць, де хлібороби і діти хліборобів падали на землю…».

         Неможливо  порахувати і всіх збитків та масштабів руйнувань, завданих війною.  І знову лише один факт із книги Олексія Опанасюка «Спитай у беріз при долині»: « Постанова виконкому Житомирської обласної ради депутатів від 14 червня 1944 року: «Місця під населені пункти, знищені по шести селах Брусилівського району, а саме: Ставище – 320 дворів, Ковганівка – 134 двори, Ястребня – 115 дворів, Яструбенька – 154 двори, Вільшка – 168 дворів і Дубрівка – 142 двори – затвердити…». Нові місця! Сіл не було. Їх почали будувати наново…».

                   Коли розглядаємо післявоєнні гуртові фотографії (чи то із весілля, чи інших родинних свят), завжди спостерігаємо одну й ту ж закономірність: жінок утричі більше, ніж чоловіків. Чоловіків забрала війна. Їх  імена увічнені у багатотомному історико-меморіальному виданні « Книга Пам’яті України». 250 томів цієї книги містять не тільки прізвища, імена та по батькові полеглих, а й дати мобілізації та загибелі, короткий опис бойового шляху. Часто однакові прізвища займають кілька сторінок, що свідчить про великі родини. Але не про кожного  полеглого можна дізнатись у цій книзі, адже рахунок втрат йде на мільйони…

               По всіх світах могили наших воїнів…Над одними височіють обеліски, над іншими ( не знайденими) шелестять трави та шумлять дерева…Від землі їх забрала триклята війна – у землю й поклала…Навічно.

         Маленьке село Костовці у нашому Брусилівському  краю. З діда-прадіда громада тут хліборобська, звичною справою для селян  стала щоденна праця на землі. Вирощували зернові культури, льон ( було аж 18 льонарських ланок), картоплю, городину… Коли прийшла біда – чоловіки вирушили на фронт.  49 не повернулося додому…  Близько 20 з числа загиблих  пропали безвісти, решта – поховані в інших областях України, а також у Росії, Німеччині, Прусії, Польщі, Естонії… «Серед полеглих є і мій дід , Габенець Григорій Якович, - розповідає голова Брусилівської ОТГ В.В.Габенець. – Про нього я знаю лише з розповідей батьків. Він був працьовитим, завзятим,  відповідальним та чесним, з перших днів німецької навали воював на передовій. Однак ворожа куля обірвала його життя у тому ж таки 1941-му, далеко від рідних, - у Московській області. Там він і похований у братській могилі, залишившись 36-літнім навічно. А 57 моїх земляків-костівчан повернулись із війни, і їм довелось відроджувати село. Увесь тягар відбудови  ліг на їхні плечі. Та вони не жалілись, хоч усе частіше нагадували про себе рани, від пережитого щеміли серця і розбурхували спокій важкі спогади. Кожен із героїв-фронтовиків мав якусь свою особливу харизму, від чого ми, сільські хлопчаки, були у захваті, навіть вважали багатьох своїми кумирами. Я горджуся, що ріс серед них, мужнів, учився долати труднощі мовчки, без скарг та нарікань. Дуже жаль було, що якось швидко наші наставники один за одним відходили за вічну межу, і що про жодного так і не написано книги його життя та подвигів...Тому я вирішив увічнити їх імена на граніті,  - щоб нащадки знали, хто повернувся із Другої світової переможцем, звільнив нашу державу від окупантів та відродив до життя сплюндровану землю».

         Кажуть, усе згодом стає лише історією. Помиляються. Відходить у історію лише те , що відбулося за покликом та вимогою  часу. Але те, що прийшло поза всяким законом людяності, гуманізму та цивілізованості, що принесло горе, страждання, каліцтво, смерть, - не забувається за жодних обставин. Друга світова війна – це трагедія епохальна, бо пройшла крізь кров і душі народів, вразила мільйони сердець, знівечила долі багатьох поколінь… 

         Щороку приходимо у цей скорботний день до братських могил, що є у кожному селі й місті, як на прощу. Бо ми є у цьому світі завдяки тим, хто сміливо вийшов на двобій зі смертю і переміг тоді війну. Слава героям!

                                                                                                                                             Т.Коваль, радник голови ОТГ.



« повернутися до списку новин