ІВАН ОГІЄНКО - БУДІВНИЧИЙ НАЦІЇ

Первоієрарх, вчений, народився в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії.

Митрополит Іларіон (проф. Іван Іванович Огієнко): 14 січня 1882-29 березня 1972р.

І в краї рідному терпінь —

Путі недовідомі Божі! —

Стоїш ти гордо на сторожі

Народніх прагнень і святинь.

Плюндрує все хижак лихий:

Мій рідний край - сумна пустиня...

Лиш ти стоїш, як та твердиня,

О рідна мово, скарбе мій.

«Служити народові -то служити Богові!

Фото без опису

   Ці слова - це закон, згідно якого жив і творив Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), Славний Син України, світової слави Мислитель, богослов, визначний державний і громадський діяч, учений, філолог, філософ, перу якого належить біля двох тисяч наукових праць з культурології, мовознавства, славістики, історії Церкви, літературознавства, борець за рідну мову і культуру. Досконало опанувавши старогрецьку та староєврейську мови, він здійснив автентичний переклад Біблії на українську мову, за що був обраний почесним дожиттєвим членом Британського й Закордонного Біблійного товариства. Отримавши з Лондону Біблію, яку переклав, він сказав, що це був найкращий день у його житті, бо це був плід його 40-річної праці! 3 цього приводу він дуже радів, але на вітання скромно відповідав: «Я зробив, що міг, а решту дороблять наступники».

  3 його біографії знаємо, що в добу української національно-визвольної революції (1917-1920) він брав активну участь не тільки в розбудові української науки й освіти, але й в керівному державному житті нашого народу. В добу Центральної Ради він не тільки перший професор української мови у тоді ще вщерть зрусифікованому і ворожому до українства Київському університеті, але й член Ради секретаря освіти - цього першого справжнього міністерства культури й освіти щойно відродженої української держави роком пізніше, в добу Директорії (1918-1919), проф. І. Огієнка ми вже бачимо членом першої Ради Народних Міністрів. Він керує міністерством Культури й Освіти, а згодом і міністерством Віросповідань Української Народної Республіки, з листопада 1919 року Головноуповноважений Уряду УНР (Голова Директорії Симон Петлюра змушений був залишити Україну разом із Урядом УНР (еміграція)) і передав усю повноту своєї влади І.Огієнку).

  Взірець неймовірної працьовитості і працелюбності. Від, праці для рідного містечка Брусилів, і до наукової праці, якою був сильно переобтяжений Огієнко повсякчасно турбувався долею своїх земляків (влучно описану в його вірші “Не питай чого в мене заплакані очі”), старався зробити для них щось доброго (заснував (Ощадне товариство, Вищу початкову школу в Брусилові). На ниві науки навіть побіжний перелік головних ділянок з таких галузей знань як мовознавство, літературознавство, історія, культура, релігієзнавство, красне письменство, де він залишив своїми фундаментальними дослідженнями помітний слід, а також результативна багатогранна редакторська, видавнича, перекладацька, епістолярна діяльність не може не викликати справжнього подиву й захоплення від усвідомлення того, що це могла зробити одна людина. Адже коли б видати всю наукову, художню, публіцистичну, перекладацьку та епістолярну спадщину Огієнка, – вона б склала щонайменше добру сотню томів. І всі вони, без винятку, слугували б сьогодні і на таку довгоочікувану, і, здається, вже наповнену конкретним змістом національну ідею, і на утвердження процесів українського державотворення.

  Взірець синівського вболівання за долю української мови, самовідданих зусиль задля її утвердження в усіх сферах державного, суспільного життя.

  Національне прозріння й самоусвідомлення себе як сина великого, талановитого, але бездержавного народу почалося в Івана Огієнка з відчуття болю за несправедливо тяжку долю рідної мови, якій волею історії випало пройти, воістину, хресний шлях. Але не загинути, не розчинитися серед інших, сильніших мов завдяки обороні її в усі часи кращими національними провідниками народу.

  Важливу роль у збереженні традицій літературної мови Огієнко відводив Церкві, називаючи її наймогутнішим консерватором і твердинею літературної мови. Вартим уваги є вчення Огієнка про духовний організм, який створює школа і церква, скріплені силою рідного слова. Він, зокрема, писав: "Церква - це національна школа, яка навчає нас бути правдивими синами свого народу».

  Як професіональний державний діяч, І. Огієнко розробив і затвердив низку законів про українську мову, освіту та церкву. Саме він розробив єдиний український правопис (1919 - впровадив у школі). "Я вам розкажу про українську культуру, про віковічну культуру нашого народу, як нації, про культуру, до якої він дійшов довгим шляхом", - сказав Професор Іван Огієнко своєму народові 1918 р. (Українська Культура, стор. 4). Виразно державницького й націєтворчого характеру були часописи видані в еміграції, що було зрозумілим і виправданим для діаспори в міжвоєнні часи. Радянська Україна розцінювалася Огієнком як підневільна держава, держава, притлумлена більшовицьким чоботом. Тому посутньою була Огієнкова програма: " Для недержавного народу духовна культура грає величезну роль, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його. 3 історії маємо немало прикладів, коли фізично сильніший народ підбивав собі народ із більшою духовною культурою, але довго володіти ним не міг: "духовна культура завжди перемагає". "Тільки духовна культура творить правдиву національну еліту - духовно міцну, етично здорову, в житті витривалу.

  У часах, коли Україна опинилася під окупаціями, і коли на протязі століть вона майже повністю втратила свою провідну верству, і наш народ був майже цілком принижений до верстви поневоленої в національно-політичному, церковно-політичному, культурному, соціальному й економічному відношеннях, тоді Професор Іван Огієнко заговорив до пригнобленого народу свого про високу культуру його предків, які цивілізували ввесь Слов'янський Схід, і вказав, що Церква та культура царської російської імперії спиралися на тому грунті, який довго виробляли українські "ратаї" - духовні місіонери, учені, письменники, техніки. Вперше він заговорив про це до нашого народу 1918 р., як автор Української Культури, а потім повторив це ширше у низці своїх інших творів - більших і менших.

  В мові, зазначає І.Огієнко, наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова - це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова - це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного "Я".

  І поки житиме мова - житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане й національности: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом. От чому мова має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити нашу мову, аби звести її та знищити ії дощенту. Так промовляв до свого народу його найбільший україніст-мовознавець.

  Ніхто ні перед ним, ні після нього не говорив так до нашого народу про рідну мову, про мову як "вираз національної психіки", про рідну мову як "душу кожної національности". А промовляв він так тому, щоб розкрити народові своєму тайни самозбереження нації, - щоб показати народові, що державницька самостійність мусить спиратися на свідомість народу про його національно-духовну самостійність, і що географічно-політична соборність народу мусить базуватися на духовній соборності. Бо тільки свідомість народу про свою національно-духовну самостійність і соборність має силу перетворити його в націю.

  Ідеалам самостійності й соборності Іван Огієнко слугував усе свідоме життя. Це чітко проглядається у Огієнкових статтях, монографіях, душпастирських посланнях, проповідях і зверненнях до народу". Своєю подвижницькою працею Іван Огієнко сприяв консолідації української інтелігенції та політичних партій, утвердженню ідеї соборної єдності свого народу, всіх українських земель.

  Його роль у відстоюванні соборності України влучно відзначено у вірші "Блаженний наш митрополит" - своєрідному некролозі І. Огієнкові:

Він був - великий Володар,

Такий від Господа мав дар,

Ціле життя, аж до кінця -

Будити душі і серця,

І правду Божу в них вливати,

До єдності народ взивати.

Він вчив людину не одну:

Він цілу вчив Галичину,

Волинь, Підляшшя й Холмщину,

Своїм журналом "Рідна мова",

щоб спільна в нас була розмова

І граматична, теж, основа.

Згадаєм маєм чим Владику!

Він спадщину лишив велику,

Бо - понад тисячу лиш творів

Народ наш, із усіх просторів,

Цілої нашої Вкраїни -

Їх берегтиме, як перлини”.

  Не потьмянів ореол Огієнка як полум'яного політичного борця за свободу України і в еміграційні часи. Людина в рясі водночас була твердим політиком антибільшовицького спрямування. Явище виняткове і дивовижне, що й складає феномен Огієнка.

  Сьогоднішньому державотворенню не обійтися без творчої спадщини І.Огієнка. Прийшов час України, промінь ясного сонця (наша сила та міць в молодому поколінні) розганяє всю густу темряву рашистського поневолення що з давніх-давен висить над Україною. Згине темрява, а з нею зникне віковічний полон росії над Україною, бо при світлі увесь цивілізований світ зразу побачать, на чиєму боці ПРАВДА. Молоде бере верх над старим, і тоді запанує новий, добрий лад, за якого легше житиметься всім… “Любімо все своє рідне”!!!- заповідав нам духовний провідник нашої нації Іван Огієнко (Митрополит Іларіон).

  Слава Україні! Героям слава всіх визвольних змагань за волю та кращу долю УКРАЇНИ!!!

 

 Г.Козлова мол.наук.співр.музею