Чорнобиль — набагато більше, ніж просто катастрофа
Щороку 26-го квітня, у День національної скорботи по вшануванню жертв Чорнобильської трагедії, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукуються в душах кожного жителя України співчуттям і милосердям. Цей день завжди об’єднує всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією. За різними даними, від 600 до 800 тисяч осіб зі всього СРСР брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС. Від 4000 до 10000 осіб загинуло від наслідків вибуху. Понад 70 тисяч з них стали інвалідами. Під радіоактивне випромінювання внаслідок вибуху у Чорнобилі потрапило 1,9 млн. людей в Україні. В цю статистику не входять лікарі, які отримали опромінення, лікуючи заражених радіацією людей. В цю статистику не ввійшли люди, які померли від супутніх хвороб, проте отримали променеву хворобу чи рак внаслідок опромінення. В цю статистику не ввійшли родичі ліквідаторів, які отримали від них дозу радіації. Прямо на місці аварії померла 31 людина – це персонал ЧАЕС та пожежники, які першими приїхали на місце аварії та ліквідовували пожежу. Вони усвідомлювали, що гасячи пожежу, отримують дозу радіації несумісну із життям, проте продовжували свою роботу заради порятунку наших життів. Якби пожежники, які першими приїхали на аварію не локалізували горіння навколо четвертого реактору – пожежа могла б розповсюдитись на інші енергоблоки і наслідки катастрофи були б в рази більшими. Світла пам’ять всім тим, хто поклав свої життя, борячись із невидимим ворогом – радіацією.
Гірко і боляче , коли помирають люди, але ще страшніше , коли вмирають цілі села. Вони порожні, мертві, поступово і тихо руйнуються хати , заростають деревами, кущами, травою. Разом з ними руйнуються і зникають неповторні цінності Поліської давнини. В 1986 році припинили своє існування села Довгий Ліс, Мотилі, Омельники, Нове Шарно Народицького району. Це сотні тисяч тих, хто назавжди залишився відірваним від своїх домівок, від землі предків. Переселені родини, діти яких ніколи не побачать ні дідової хати, ні села, де народилися їх батьки, ні всієї краси того справжнього рідного краю, де жили їх пращури. Пам’ятаю численні сходи жителів Народиччини, особливо у 1988-1989 роках, зустрічі з представниками влади, медиками, журналістами, іноземними делегаціями, пікетування сесії Верховної Ради України... І як наслідок, 30 грудня 1989 року уряд України прийняв постанову No333 «Про переселення жителів з населених пунктів Народицького району Житомирської області і Поліського району Київської області, а також будівництво для них об’єктів соціально-побутового і виробничого призначення». Відповідно до цієї постанови впродовж 1989-1995 років на Брусилівщину із чорнобильської зони переселилось понад 7 тис. чоловік, з них 2,5 тис. дітей.
Життя продовжується... Єднаються в нові родини не тільки діти переселенців з різних районів та Брусилівщини, а вже й онуки їхні створюють свої сім’ї та народжують своїх дітей… Всі ці роки були непростими для кожного з нас - і тих, хто переселився, і місцевих жителів, адже кожен день приносив радості і печалі, успіхи і розчарування, щастя і горе. Це були роки перевірки на витривалість і порозуміння, на силу і мудрість, на вірність і дружбу. І дай, Боже, всім нам ще на многі літа миру і спокою в кожну родину, міцного здоров'я і щастя!
Г.Андреєва, голова Брусилівської районної громадської організації «Союз Чорнобиль»