Брусилівська селищна об’єднана територіальна громада

Житомирська область, Брусилівський район

«Найдекомунізованіша»  вулиця в селі

Дата: 15.11.2018 11:29
Кількість переглядів: 103

    Перша згадка про село Скочище датована 1470 роком. На даний час в селі Скочище є 5 вулиць. Найстаріші з них -  це вул. Дяківка та Ірпінська. Свої назви вони отримали ще в сиву давнину. Одна тому, що на ній проживало багато сімей з прізвищами Дячки, інша тому, що тягнеться над руслом колись судноплавної ріки Ірпінь, яка бере початок в сусідньому селі Ходорків (Скочище колись було передмістям села Ходорків) та є притокою ріки Дніпро. Інші ж вулиці отримали назви вже в повоєнні роки другої світової по мірі розбудови села. Вулиця Мороженка ( зараз вона є центральною вулицею ) названа на честь героя другої світової майора Мороженка, який загинув та похований на Скочищенській землі, визволяючи ЇЇ 26 грудня 1943 році в складі Першого Українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна. Вулиця Польова - наймолодша й отримала свою  назву в шістдесятих роках минулого століття тому, що тягнеться понад полем. А от вулиця Червоний Майдан, про яку я хочу розказати має цікаву історію. Цю історію мені розповіли люди,  яким я безмежно довіряв і підстав не вірити в мене не було і не має. Чому довіряв?  Тому, що, нажаль, їх вже не має. Вони пішли в інший світ, проживши нелегке, але цікаве світле життя.

 Григорій Олексійович Старовойт 1919 р.н. З війни прийшов з орденом «Красной звезды» та медаллю « За Отвагу» . Після повернення з фронту другої світової працював в колгоспі    ім. Петровського агрономом, а згодом його очолив і був на цій посаді до своєї пенсії. Будучи на пенсії, ще працював в колгоспі комірником поки здоров’я дозволяло. Це була шанована односельцями людина. Люди його любили та поважали за його щиру вдачу, добрим, справедливим  до них ставленням. Він був напрочуд скромною людиною. Якось через певний проміжок часу я став депутатом сільської ради, та той час я вже добре його знав і якось в розмові з ним сказав: «Григорій Олексійович, давайте я подам до сільської ради пропозицію про те щоб Вас ми обрали Почесним громадянином села і перейменували вулицю Дяківка на вул. Г.Старовойта. Заслуг  перед селом у  Вас не мало, хватило б на два Старовойти, люди Вас люблять та поважають». На що Він посміхнувся, подякував, а потім серйозно сказав «Не таке я вже велике цабе, щоб в честь мене вулиці називати. А на рахунок «Почесного жителя села», не має в мене таких заслуг перед селом щоб бути «Почесним», я просто робив свою роботу, яку мав робити. Все село таких «Почесних» як я, так що «дарагой» і поплескав мене по плечі, вулиць в селі не хватить». Після цього Він мені навіть думати про це заборонив. Пізніше через певний час розповів він мені історію про вул. Червоний Майдан, про яку я розкажу нижче.                                                         

  Станіслав Михайлович Садовський 1915р.н.  Прийшовши з другої світової в 1947 році, очолив Скочищенську восьмирічну школу. Зразу став будувати нове її приміщення. Директором школи пропрацював до своєї пенсії ( до 1970 р. ) а потім ще працював в ній років 5 років за фахом простим учителем математики. Діти любили строгого, але справедливого свого наставника, а батьки його безмежно поважали. Кавалер багатьох орденів та медалей. Під час ІІ світової війни командував артилерійським підрозділом. Вже будучи на пенсії , працював колгоспним вагарем. Разом з своєю дружиною Олександрою  Данилівною підняли школу на високий рівень. Про неї знали не тільки в області і в республіці, а й в деяких куточках СССР.                                        

 Блощицький Володимир Михайлович 1927 р.н.  Народився, виріс та постійно проживав в селі Скочище по вулиці,, яку згодом назвали вул. Червоний Майдан через дорогу навпроти довоєнної дерев’яної школи, в якій навчався. Далі я детальніше про її історію, вірніше про один епізод її історії розповім. Під час війни Володимир Михайлович, йому на той час було 14 років, бачив це на власні очі.  З цими поважними людьми був знайомий з 1992 року коли поселився в селі Скочище та почав працювати ветеринарним лікарем в колгоспі ім. Петровського. Часто доводилося з ними тісно спілкуватись. Багато цікавих та повчальних історій вони мені повідали. Не знаю чому але вони мені довірилися і за однією розмовою ( ми всі чотирьох були ) розказали мені таємницю назви  вул. Червоний Майдан. Під час ІІ світової війни в 41- му  році, фашисти зайняли наше село. Йшли жорстокі бої. В школі,  яку я вище згадував, німці розмістили свій штаб. В одній з кімнат були розміщені наші полоненні бійці Червоної армії. Їх було більше двох десятків. Яких національностей невідомо, невідомі і їх імена. Одного дня, коли йшли бої, один з військових літаків червоної ,армії    ( це був так званий кукурузник ) скинув фугасну бомбу і поцілив у штаб (школу). Штаб згорів до тла. Згоріли наші полонені та німці, які не встигли вибігти. Радянська влада з того часу за все своє подальше існування цей факт замовчувала і хотіла стерти його з пам’яті та назавжди забути і під забороною не згадувати про нього. Але люди, ті хто знав про це, пам’ятали все своє життя. Навіть більше є люди, які ще живі,  бачили та пам’ятають той випадок. В повоєнні роки коли село відроджувалося та розбудовувалося, постало питання назви нової вулиці яка вже мала 0,9 км. своєї протяжності. До неї відійшла частина вулиці Ірпінська. Не знаю кому виникла ідея назви вулиці Червоний Майдан, історія про це замовчує і напевне ми про це вже не дізнаємося, але я точно знаю з уст поважних людей – Старовойта Г.О., Садовського С.М., Блощицького В.М. , що рішення назвати вулицю саме Червоний Майдан в честь загиблих полонених, що згоріли в школі та увіковічити про їх пам’ять. ( Тим більше що пізніш в 13.01.1943- 25.01.1944 р.р. на цьому місці було поховано 228 чоловік радянських воїнів другої світової війни). В такій складній ситуації на той час присвоєння назви вулиці потрібно було узгоджувати в райкомах та обкомах тоталітарної правлячої на той час партії. Зверніть увагу на назву,  це суто українська назва з українських слів. Словосполучення – Червоний Майдан  прошу не плутати з назвою «Красная пощадь». «Красная площадь» була на той час символом тоталітарної радянської держави і на даний час залишається символом російської держави. Слово «красная» за древнеруською ( не російською ) мовою означає – гарна, прекрасна, красна тобто прекрасна   і нічого спільного з кольором немає а «площадь» це територія.  «Красная площадь» стала символом держави російської ( не руської) вже стала з моменту приходу до влади комуністів, коли  Москва стала столицею. Викрадення мови, перекручення слів, заміна їхніх тлумачень, це завжди було як правило і ні якого стиду вони в цьому не вбачають - радянського  режиму і на сьогодні -російського. В них границь не має. Крали  і будуть красти. Крадуть князів, крадуть княгинь, крадуть території і таке інше, цьому не буде кінця, поки панує тоталітаризм - все на що покладуть оком. Це можна зупинить, якщо не мовчати. Тому Червоний Майдан це суто українська назва і нічого з «Красной площадью» не має. На даний момент  ( щодо назви вулиці ) Червона, бо вона червона від людської крові, Майдан, бо це велична територія на якій трапилась трагедія на честь убієнних своїми соплемінниками. Яку мужність повинна мати людина, яка наважилася на вчинок (робимо скидку на той час коли відбуваються події) щоб приховати справжню причину  назви вулиці. Всім  правлячим можновладцям,  чиновникам від влади, партійним комуністичним бонзам, доказали, що потрібно назвати вулицю так, а не інакше та ще й на українській мові, на український лад - Червоний Майдан. Скриваючи правду, вони звершили колосальний подвиг для нащадків. Наш борг - зберегти пам'ять та виконати  їхній  наказ. Старовойт Г.О., Садовський С.М.,  Блощицький В.М.-після відвертої  розмови та тісного знайомства з ними одинадцяти років я зрозумів, що будучи на той час комуністами  вони  були і остаються навіки  справжніми синами України, палко її любили і були вірними її синами. В ту хвилину, мої співрозмовники просили поки що не розголошувати цієї таємниці. А сьогодні той час настав. Заборонили  компартію України, навіть після прийняття закону «Про декомунізацію» я до кінця не наважувався розказати всю  правду. Я говорив всім про загибель полонених від рук фашистів (а не від бомби радянського літака). Це була напівправда. А сьогодні можна і потрібно це розказувати справжню правду, щоб знали нащадки свою справжню історію.  Вулиця Червоний Майдан в селі на сьогодні є найдекомунізованішою тому,  що перейменування її я рахую буде великим кощунством. Сподіваюсь, що жителі села прочитавши цю інформацію  мене піддержать.  Багато кривотолків, сарказмів та тисків. Тож - інформація на часі та для роздумів.

 

В.Заїць, в.о.старости села Скочище 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь