Довідник безбар'єрності
Мова має значення: як наше слово робить Брусилівську громаду доступною для кожного
Чи задумувалися ви колись, що звичайне слово може стати стіною або, навпаки, містком між людьми? Часто, коли ми говоримо про безбар’єрність, перед очима постають пандуси, низькі бордюри чи ліфти. Але існує інша безбар’єрність — внутрішня. Вона починається з нашої мови, з того, як ми звертаємося один до одного на вулицях, у магазинах, школах чи лікарні.
Слова мають колосальну силу. Одне необережне слово може образити чи ізолювати людину, а коректне — подарувати відчуття безпеки та прийняття. До Тижня безбар’єрності ми зібрали прості, але важливі правила щоденного спілкування, які допоможуть зробити нашу громаду простором поваги для кожного мешканця та гостя. Більше про це можна дізнатися у посібнику з коректної комунікації — «Довіднику безбар’єрності».
Людина — завжди на першому місці
Головне правило сучасної етики спілкування дуже просте: спочатку ми бачимо людину, а вже потім — її ознаки, статус чи діагноз. Це називається принципом «Спочатку людина» (People-First Language).
У нашій громаді живуть різні люди, і кожен із нас заслуговує на гідне ставлення.
- Говоримо: людина з інвалідністю, дитина з аутизмом, ветеран із порушенням зору.
- Не говоримо: інвалід, аутист, сліпий.
Жоден діагноз або статус не може визначати особистість людини та ставати її «ярликом».
Прибираємо жалість та медичні штампи
Досить часто з найкращих спонукань ми використовуємо слова, які змушують людей почуватися безпорадними жертвами. Проте повага та рівність не мають нічого спільного із жалістю.
- Замість: «прикутий до візка» — говоримо: «користується кріслом колісним». (Крісло — це не в'язниця, а засіб для активного пересування та свободи).
- Замість: «страждає на захворювання» — говоримо: «має захворювання» або «живе з діагнозом».
Відмовляємося від застарілих та образливих слів
Деякі слова міцно засіли в нашому побуті, хоча вони вже давно визнані некоректними та образливими. Змінити їх у своєму словнику — це вияв поваги до сусідів по громаді.
- Ні: каліка, каліччя — Так: людина з інвалідністю.
- Ні: глухонімий — Так: людина з порушенням слуху або нечуюча людина. (Люди із порушенням слуху не є німими, вони спілкуються жестовою мовою або голосом).
- Ні: даун — Так: людина із синдромом Дауна.
Сусідська етика: як діяти на практиці?
Безбар’єрність у громаді — це прості дії щодня:
- Спілкуйтеся особисто. Якщо ви зустріли на вулиці людину з інвалідністю, яку супроводжує помічник чи родич, звертайтеся прямо до неї, дивіться в очі їй, а не супроводжувачу.
- Спочатку запитайте. Побачили людину, якій, на вашу думку, важко? Не кидайтеся штовхати візок чи хапати за руку. Спочатку ввічливо запитайте: «Чи потрібна вам допомога і як саме я можу допомогти?».
- Рівень очей. Розмовляючи з людиною, яка сидить у кріслі колісному, присядьте поруч або зробіть крок назад, щоб їй не доводилося закидати голову вгору під час розмови.
- Майте терпіння. Якщо ваш співрозмовник має порушення мовлення, не перебивайте його і не намагайтеся закінчити за нього фразу. Просто вислухайте.
Коректна мова — це не про цензуру, це про культуру та людяність. Створення безбар’єрної громади не потребує мільйонних бюджетів — воно потребує лише нашої уваги до слів, які ви вживаєте щодня. Почнімо з себе та відкриваймо корисні поради на онлайн-платформі «Довідник безбар’єрності».
Детальніше із «Довідником безбар’єрності» можна ознайомитися за посиланням: https://bf.in.ua.
