Юлія Кацімон – жителька села Литвинівка, Димерської громади Київщини.

   Вона працювала диспетчером пожежної частини. Із перших днів повномасштабного вторгнення почала надавати власними силами гуманітарну допомогу людям, які цього потребували. Евакуювала людей із північних населених пунктів.

«Щодня переводили на безпечну територію близько 1,5 – 2 тис. людей. У цілому було виведено до 15 тисяч людей. Евакуація тривала, доки нас не взяли в полон, 20-го березня».

     Під час полону, в окремій кімнаті Юлії Кацімон нанесли тяжкі тілесні ушкодження, били безжально по тілу, обличчю, погрожували трибунальним судом від російської федерації. Наступного дня жінку привели в інше приміщення, де перебували ще 33 українських військових. Рашисти пропонували писати зобов’язання про співпрацю з росією, хто не написав – руки в наручники та дорога до Сибіру. Спочатку полонених привезли до Білорусі, а потім до Брянської області, у СІЗО N°2. Катували, зобов’язали говорити про те, що росія переможе, змушували писати звернення до українських матерів.

   9 квітня повернулася по обміну з полону. Але ні на день не припиняла допомогу тим, хто того потребував, організовувала надання гуманітарної допомоги та товарів першої необхідності.

  Зараз Юлія організовує благодійні ярмарки, збори, перевозить допомогу на передову військовим та цивільним людям, їздить за кордон з гуманітарною місією, перевозить автомобілі для військових та військове обладнання.